Альтернативний рок-гурт «Онейроїд» виник в Полтаві наприкінці 1992 року. Усе почалося з захоплення двох друзів-медиків музикою. Соліст і лідер гуртуАндрій «Бурлік» Боркунов пригадує, що почав грати на гітарі, аби завоювати прихильність дівчат.
«Мої сусіди по квартирі працювали на 20 заводі. А у 20 заводу був піонерський табір «Спутник» в Головачі. І туди можна було потрапити. Поки я був маленьким, ми в пісочниці гралися. А потім підріс, тут дівчата. А як сподобатися дівчатам хлопцю, невисокому на зріст, сором'язливому? Потрібно було брати гітару і грати їм різні пісні біля костра».
Разом з майбутнім музикантом-колегою по гурту Анатолієм «Тохою» Воликом Андрій вступив до полтавського медичного училища. Там вони захопилися російським роком. У 1990 році хлопці закінчили медучилище і пішли служити до армії, де Андрій удосконалив свої здібності.
«У радянській армії робити нічого, і ти там починаєш грати. Я слухав пісні "Гражданской обороны" на касетному магнітофоні і всі їх знімав на гітарі. Зняв усі пісні Єгора Лєтова. Одного разу, коли я був у Москві і пішов до нього на концерт, він був такий п'яний, що не міг грати. Співати він ще міг, а от грати – ні. Я підійшов до його брата Сергія Лєтова і сказав: "Давайте я пограю на гітарі. Я всі його пісні знаю". Тоді вони не погодилися. Але це не важливо».
Майже однолітки Незалежності
Повернувшись з армії, Андрій з Анатолієм побачили, що життя дещо змінилося, наприклад, можна було виступати на вулицях і збирати гроші. На той час Андрій уже володів майстерністю гри дворових і панкових пісень на гітарі, а грошей було обмаль. Тому Боркунов почав влаштовувати спонтанні вуличні концерти в центрі міста, виконуючи під акустичну гітару пісні «Гражданской обороны» і Лаертського. А Анатолій Волик на той час уже писав власні вірші і звернувся до товариша з проханням покласти його слова на музику. Ця історична розмова відбулася в липні 1992 року на залізному снаряді для вибивання килимів, який у народі просто називали «вибивалкою», поблизу 67 дитсадка на мікрорайоні Алмазний.
Саме написання хлопцями власних пісень і стало першим кроком до створення гурту. Коли цих творів було вже близько 10, Андрій почав виконувати їх під час своїх вуличних виступів.
«На той момент я прийшов з армії. А радянська армія – це практично в'язниця, тільки лайт версія. І ти відчуваєш свободу і незалежність, тобі так чудово в центрі міста пиячити, панкувати, співати різні пісні. І одного разу ввечері, коли люди вже розійшлися, а я сидів і грав пісні біля Художнього салону, проходив один хлопець з вівчаркою. Каже: "Чуєш, чувак, що тут граєш?" Кажу: "Наші пісні, ми з пацаном придумали. Каже: "Класні пісні, вам потрібно групу створювати"».
Це виявися бас-гітарист гурту «Шок Оскал», професійний басист Михайло Шамраєвський. Андрій на той момент був упевнений, що не можна просто так створити гурт: потрібно закінчити ВНЗ, знайти композиторів, хоча б знати ноти. Але Шамраєвський переконав «Бурліка», що все це не має значення. Перша репетиція відбулася 25 грудня вдома в Шамраєвського. Цей день вважають офіційною датою створення гурту.
Онероїдний синдром
Сам Шамраєвський грати в «Онейроїді» не міг, оскільки вже перебував у кількох гуртах і виступав у кабаку «Театральний». А тому запропонував Анатолію Волику вчитися грати на бас-гітарі. Бас-гітари в Анатолія не було, і батькові довелося переробляти її зі звичайної акустичної. Після цього постало питання, як назвати гурт.
«Ми жили в одному дворі. У нашому дворі було чотири рок-групи, один поп-колектив і одна ведуча «Квадрату успіху». Усі жили в цих трьох п'ятиповерхівках. І ми стали в цьому дворі і почали придумувати, як назвати гурт. Ми перепробували назв 50, мабуть. Були такі як "Рыбный компот", "Осеннее похищение клубники у больных".
Але оскільки Боркунов і Волик захоплювалися психіатрією, їм прийшла ідея назвати гурт «Онейроїд». Онейроїд – це психіатричний термін, який переводиться з грецької як «подібний до сну». Онейроїдний синдром – це хвороба, при якій людина наяву, у стані свідомості бачить глобальні картини, наприклад, гибелі світу, нашестя інопланетян. Онейроїдні сновидіння відрізняються від галюцинацій тим, що при галюцинаціях людина вірить у те, що вона бачить. Наприклад, при алкогольному делірії втікає від зелених чоловічків. А при онейроїді розуміє, що це все неправда. А тексти Анатолія Волика були дуже глибокодумні, дивні і психоделічні, то це і був сон наяву. Назва гурту не просто перегукувалася з тематикою пісень, вони були нерозривно пов'язані між собою. З усіх альбомів гурту найближче до поняття «онейроїд» був альбом «Наташа Атомный Бог».
На момент створення гурту, великих планів у музикантів не було. Тоді вони не уявляли, що юнацьке захоплення стане справою всього їхнього життя.
«Сам колектив був створений як прикол. Ніхто не збирався кидати навчання в медакадемії. Це просто було наше хобі. Хтось на рибалку їздить, хтось б'ється у дворі, хтось у карти грає. А ми придумували музику. Це дуже захоплююче було. Спочатку ми придумували музику, просто сидячи на застіллях. Раніше молодь збиралася в когось вдома за великим столом, виганяли батьків і бухали. Тоха дістає зошит, відкриває текст: "А давай оцю отак зіграємо". Один паличкою побив, другий запам'ятав, на бас-гітарі підіграв, щось придумали».
Шалені 90-ті
Перший альбом гурту вийшов у 1993 році і носив назву «Ресторанний рок», адже тоді «Онейроїд» ще не мав сталого складу, а виконувати композиції допомагали музиканти з інших колективів, котрі виступали в ресторанах. Цифрової техніки тоді ще не було, тому записувати доводилося на мобільний магнітофон. Але бобіна з часом була втрачена.
У 1993 році «Онейроїд» хотів взяти участь в одному з фестивалів, що проходив у Полтаві. Але музикантів не пустили на нього, обґрунтувавши відмову тим, що вони панки. Андрій з Анатолієм тоді розізлилися і вирішили влаштувати власний фестиваль. У день своєї першої річниці «Онейроїд» провів перший у Полтаві панк-фестиваль «Будущего нет!», який одночасно став і першим клубним концертом у місті.
«Ми з Толіком Воликом придумали перше застосування дрес-коду, перший клубний виступ, перший фейс-контроль. Ми орендували кафе «Уют» на Браїлках. Це була звичайна наливайка. Тоді не було пластикових стаканів і пляшок, бокалів теж не було. Ми набирали в десятилітрові пластмасові відра пиво і півлітровими баночками всі звідти черпали. Ми привезли туди апаратуру, сказали, що буде весілля, обдурили і привезли панків. Назвали фестиваль «Будущего нет!», поставили на вході чувака, який не пропускав гопніків. І плюс адресний передпродаж білетів. Такого теж раніше не було. 10 тисяч купонів коштував білет. Але це як дві гривні було».
Саме на цьому фестивалі відбувся перший офіційний виступ «Онейроїда». Окрім них там також грали гурти «Арахнофобія», КГБ, КАА («Клуб анонімних алкоголіків»), «Епітафія».
У той час гурт орієнтувався на панк-рок у стилі «Гражданской обороны» та естетику шизофренії. Але з роками творчість «Онейроїда» змінювалася. Самі музиканти називають себе сучасниками нової української держави, і говорять, що розвивалися разом з нею.
«Наші перші пісні були пародіями на існуючий лад. Тоді рок мав протестний характер. Ми пішли в армію з Радянського Союзу, а повернулися в незалежну Україну. Але люди на місцях залишилися ті самі. Вони просто перейшли на українську мову і ними почав керувати чувак з Києва. Але вони залишалися тими ж бюрократами і комуністами. Тому наша музика на перших етапах була протестною, ми виступали з протестом проти існуючих бюрократів і займалися дивними експериментами, розповідали, як люди вживають алкоголь. Тобто, займалися роком, насправді».
У 1996-1997 роках у піснях гурту починають звучати язичницькі мотиви, саунд зміщується в бік інструментальних медитацій, стає менш панковими, а більш мелодійним та різноманітним. А до звичних гітар та барабанів додається баян. У цей час «Онейроїд» бере участь у фестивалі «Червона Рута». Оскільки виконувати там можна було лише пісні українською мовою, гурт перекладає свої твори. Потім Анатолій Волик починає писати українською, а пізніше, у 2012 році, виходить перший альбом повністю українською мовою – «Ходень». До речі, одну з його пісень можна назвати «пророчою», адже вона носила назву «Віє війною». Як Анатолій Волик зміг передбачити події, не відомо, адже пише вірші він інтуїтивно, і чим була навіяна така тематика складно сказати.
У 1998-му році до «Онейроїда» приходить Олексій Самарін . Його вплив на «Онейроїд» був колосальним, гурт починає приділятися більше уваги техніці виконання, зіграності, акцентуації звуку. Самарін записує з «Онейроїдом» альбом «Части Тела», де в кількох піснях виступає в ролі аранжувальника, а в наступному альбомі «Гибернация» вже виступає композитором практично всіх пісень і автором всіх гітарних партій. Загалом Самарін написав якщо не музику, то гітарні партії більше ніж до 30-ти пісень «Онейроїда».
У 1999 році до гурту долучається Оксана Дронова зі своїми одногрупницями Анжелою, Олею і Еллою. Своєю автентичною манерою виконання дівчата привносять у пісні «Онейроїда» фольклорний український фон.
Перетворення кількості в якість
На початку 2000-х років гурт починає експериментувати з електронною музикою. Починаючи з 2003 року, «Онейроїд» постійно бере участь у фестивалі «Маzепа-FEST». У 2004-2005 роках працює над програмою «Бетон», у якій поєдналися пост-рок і танцювальний саунд середньої жорсткості в стилі light-industrial.
У жовтні 2006 року в клубі «Стелс» «Онейроїд» провів першу в Полтаві noise-party, під час якої відбулася презентація нової електронної програми Noisex, зіграної наживо на трьох ноутбуках (Андрій Боркунов, Ваня Оборожній, Анатолій Волік).
Всі концерти 2008 року Бурлік присвятив пам'яті Єгора Лєтова. Навесні цього року в Харкові відбулася презентація демо-альбому «NATASHA», який суттєво відрізняється від попередніх. Серцевину програми складав психоделічний spoken-word Оксани Дронової.
У липні 2008 року «Онейроїд» дає в полтавському клубі «22» один з найбільш душевних концертів за всю свою історію, а ранньої осені вдруге вибирається в тріп на плато Карабі в Криму, де грає під землею в печері Віола.
У вересні 2008 року «Онейроїд» починає працювати над створенням нового концептуального альбому «Giftstoffe» (з німецької – «отруйні речовини»), пісні якого виконуються двома мовами: українською та німецькою.
«Ми робили різні експерименти. Альбом "Giftstoffe" – це німецько-російський альбом. Оксана Дронова співала німецькою, я російською, типу переклад. Альбом вийшов бадьорий, light-industrial, і найжорсткіший – про отруйні речовини. Альбом «Мобильная слизь» – вона англійською, я російською. У альбомі «Майдан Розрита могила» половина пісень російською, половина – українською. Навіть є одна пісня – «Потопельниця», – там куплет я співаю українською мовою, а Оксана приспів російською».
Під час роботи над альбомом в «Онейроїда» з'являється новий менеджер – молодий український поет, блогер та музичний критик Максим Солодовник, завдяки якому гурт починає освоювати інтернет-простір. У 2013 році «Онейроїд» відкрив у Полтаві власну базу-студію ONEY. З початком війни на сході країни музиканти починають їздити з концертами в зону АТО в підтримку українських військових. Андрій Боркунов розповідає, що вони з колективом поділяли ідеї Революції гідності, хотіли виступати на Майдані, брали участь у формуванні громадського ополчення. А тому розуміли, що потрібно підтримувати бійців і морально.
У квітні 2015 року під час очікування нападу Росії на Україну для пробивання сухопутного коридору до Криму, «Онейроїд» їздив до Маріуполя виступати перед біцями добровольчих батальйонів. Було два концерти: один у міському будинку культури, другий – у розміщенні батальйону «Азов», для взводів «Полтава» і «Азов». Окрім виступів, музиканти привези гуманітарну допомогу від полтавського Батальйону небайдужих і бізнесменів. Окрім речей першої необхідності і продуктів музиканти доставляли на схід і малюнки дітей та сувенірну продукцію.
У 2017 році гурт їздив до Авдіївки, де грав безпосередньо в розташуванні військової частини. Дорогою назад «Онейроїд» заїхав до Покровського, де виступив перед солдатами в госпіталі.
За 25 років в «Онейроїдї» зіграли понад 110 музикантів. Але лідером гурту залишається Андрій Боркунов, а ідейним натхненником – Анатолій Волик, котрий і досі пише всі тексти, хоча з 1999 року перестав виходити на сцену. Своїм тривалим існування «Онейроїд» завдячує саме віршам Волика та наполегливості Боркунова.
Колектив уже має понад 500 пісень і продовжує напрацьовувати великий об'єм матеріалу на майбутнє. Нові пісні будуть українською мовою, і це – принципова позиція музикантів. Хоча вони спілкуються російською, але називають це наслідком русифікації населення за часів Радянського Союзу.
«Коли я пішов до школи у 1979 році, я пішов до 28 школи на Алмазному. Шкіл усього було 28 у Полтаві, і лише три – з українською мовою навчання. Русифікація в Полтаві, колисці української мови, була тотальною. У вишах – лише російська мова, у середніх начальних закладах – лише російська мова. Тому, на жаль, у нас залишився російський культурний простір, хоча несемо музичну інформацію ми українською мовою. Українська мова більш мелодична, ніж російська, і конкретно».
Щороку Анатолій Волик дарує Андрію Боркунову на День народження тексти до цілого альбому. Потім музиканти придумують мелодії, обігрують, записують, зводять. Цей процес зазвичай займає чотири роки. Але в той же час гурт намагається створювати актуальний музичний продукт, який може не просто зацікавити слухачів, а і навчити чомусь.
Незабаром вийде реліз нового альбому «Майдан Розрита могила». Цей альбом відображає зацікавленість Андрія Боркунова і Анатолія Волика минулим України. Розрита могила – це арійське святилище-обсерваторія, яке знаходиться за 45 км від Полтави. Це майдан, висотою 21 м і шириною 200 м, з земляними валами навколо. Його датують ще 1 500 роком до нашої ери, але мало хто навіть з місцевих жителів знає щось про його походження. Щоб привернути увагу до історичного минулого України і вказати на наші зв'язки з праукраїнцями – аріями, і був написаний цей альбом. Він розповідає про пригоди людини, яка захотіла стати чорним археологом, але під час розкопок дізнається багато цікавої інформації і закохується в історію. Поки що в цьому альбомі не вистачає 4 пісень. На обкладинці альбому – фото гурту на Розритій могилі. Вгорі зображено археологічне креслення майдану, а внизу – геотег, за яким можна знайти розташування святилища на Google карті.
Поки що останній альбом гурту – «Боротьба», у якому Анатолій Волик і музиканти розмірковують про українські реалії у період після Майдану. За словами Андрія Боркунова, це найсвіжіший і найсучасніший альбом. Поки що він вийшов у короткій версії і складається з 5 пісень. На обкладинці – алюзія до однієї з робіт стрит-арт-художника Бенксі. У нього є малюнок маніфестанта, котрий замість пляшки запалювальної суміші тримає в руках букет квітів. А після Революції Гідності Дмитро Рябуха побачив на одному зі столичних будинків зображення подібного чоловіка, але з ялинкою в руках, оскільки у 2014 році Майдан розганяли, аби встановити головну ялинку.
Аби ближче познайомитися з творчістю «Онейроїда», пропонуємо вам перглянути запис виступу гурту в пабі Yellow Zeppelin у Харкові.
Загалом гурт продукує доволі об'ємний і цікавий контент, але дуже часто не має зв'язку з тими, кому б він був цікавий. Тому «Онейроїд» планує вирушити в ювілейний тур містами України, аби познайомити зі своєю творчістю більш широке коло людей. А ще – популяризувати музику і продовжувати творити. Чого точно не планують музиканти – так це зупинятися.